Усього кілька тижнів віддаляють нас від події, яка стається в житті кожного – останнього шкільного дзвоника. Зі школою у більшості пов’язане не лише навчання, вибір майбутньої професії, а ще й перше справжнє кохання. «Зірки», які ще тоді зовсім не були зірками поділилися з нами своїми яскравими спогадами про перші ніжні почуття:
Віталій Козловський, Львів, школа №69
«Моя перша шкільна симпатія була не прихованою, а дуже відкритою - то була дівчинка, яку звали Оленка Якимова, з якою я навчався в першому класі. Але, нажаль, до другого класу вона пішла в іншу школу, і ми втратили зв’язок один з одним. Та той перший клас залишився в моїй пам’яті, асоціацією з тією людиною. Я пам’ятаю, як ми підходили один до одного, брали за щічки і казали, що немає в класі кращої людинки ніж вона та я. Ми постійно гралися з нею, уявляли собі, що вона моя дружина, а я її чоловік - я приносив свої іграшки, вона свої, одним словом на той час ця людина мені дуже симпатизувала.
Пройшов час, мені було років 16, я вже мав своє, справжнє, перше кохання, і от одного разу сидячи в парку з дівчиною, я побачив Олену, вона просто пройшла повз нас, я знав хто це, звідки вона, те що нас поєднувало, то перше захоплення, але я не знайшов у собі сміливості щось їй сказати. Після того, я трохи пошкодував про це. Одним словом, якщо знайдете десь Оленку Якимову, яка згадає про хлопчика Віталіка, що навчався з нею в першому класі школи № 69 повідомте, що і як».
Захар, Львів, школа №93
Як би це дивно не звучало, проте, у шкільні роки весь свій вільний час я витрачав на творчість. З самого дитинства я відвідував різноманітні студії, театри, гуртки та хори, тому часу щоб в когось закохатись було обмаль. В молодших класах були вчительки, котрі здавались мені найкращими і найгарнішими, але я їх сприймав лише як вчителів. Проте вже в 11 класі я зустрів справжнє кохання, яке зі мною до цього часу.
Юрій Юрченко, Хмельницька обл., школа №5
Кохання є в будь-якому віці. У школі найніжніші почуття. Тому що не відомі. Перші, щирі, незабутні. В моєму випадку підходить фраза – «...не має пророка у своїй вітчизні...» Всі, хто мені подобався у шкільні роки були «новенькі» і не має різниці звідки вони, аби я їх не знав. Тоді я починав себе незвично вести, щоб привернути до себе увагу. Найголовніше – це розлука. Це кайф. Листи, вірші... Тепер такого вже нема. Будні. Попса. Хай живе шкільне кохання...!
VovaZiL’vova, Львів, школа №93
Про любов не розповім, проте цікаву історію оприлюдню. Якось, навчаючись в 11 класі, я залишився на ніч у дівчинки з якою ми зустрічались. Справжнього сексу у нас ще тоді не було, тільки так, петінг, васінг... Короче лишився я в неї, та й лишився. Цілувались, обіймались, ше там шось... Зранку приходжу додому, тато з мамою снідають, питають, я все минуло. Я кажу, що так і так, спали, але не кохались. Тато різко перестає їсти, дивиться на мене з прикрістю, нерозумінням і з образою в голосі каже: «Спали і ти нічого не зробив?! Ну і що тепер дівчинка про твого тата подумає? Що я тебе не навчив нічому, і не розказав тобі як себе треба з дівчатами поводити!»
Navsi100.com 
