Организация концертов тел. +38 067 790 70 94

info (собачка) navsi100.com – Ваши новости (укр, рус), фото (jpeg 1000pix), музыка (mp3 256kbps)

tartak

Жив у Луцьку, займався різними справами - вчився, гуляв, читав, бавився, слухав музику. Різну музику. Дуже різну музику. І завжди намагався випертись на сцену, мене так до неї тягнуло, що було все одно що робити, аби на ній. Кілька років носився з ідеєю створення власного музичного проекту, але все якось не складалося. Натомість складалося з іншим - був капітаном команди КВН, ведучим радіопрограм та концертів, диск-жокеєм місцевих нічних клубів, ну, і там все таке інше. Трохи співпрацював з нашими командами „Мухи в чаї” та „Макаров & Петерсен”, але ж в кожному лобі світиться своя зірочка, тому хотілося мати щось своє (є-є-є!). Отож, ганяв у пошуках музикантів-однодумців по цілому Луцьку (до речі, обласний центр Волинської області), але нікого не знаходив. Мабуть, відсутність музичної освіти, слуху та голосу відлякувала від мене всіх, навіть справжніх панків. Однак прийшла золота осінь 96-ого (ого!), коли почало, що називається, перти. Причому, поперло конкретно.

Спочатку вдалі виступи нашої команди КВН на всеукраїнських фестивалях, потім, взагалі, абсолютно випадково отримав першу премію в жанрі сатири і гумору фестивалю "Перлини сезону", куди, до речі, теж потрапив абсолютно випадково. І от, саме в момент знаходження на гребені хвилі, пропливаю (взагалі-то, проходжу, але йду, немов пливу) повз наш БК (будинок культури) і раптом в очі мені кидається (мало не вицарапало!) оголошення, що всі модні й талановиті персонажі мають можливість проявити себе на фестивалі "Червона Рута" і все, що для цього потрібно - три пісні та заявка на участь. Спокуса була величезною! По-перше, цієї осені мені дуже щастило, навіть з того боку, з якого не чекав. По-друге, мені завжди хотілося бути модним і талановитим. І по-третє, пісень в мене було більше, ніж (виделка, ложка) три (чотири!). Отож, десь в глибинах сірої речовини одразу визріває ген (-еральний, -іальний, -італьний тощо) план (План, а не Марі Хуана!), який почав реалізовуватись того ж вечора. Кілька годин в товаристві словника - і ось, із двох десятків претендентів на назву нового вічно молодого і перспективного проекту, залишається тільки один - "Тартак". Тартак - маловживане українське слово, означає "лісопилка", тобто, щось енергійне, рухливе, шумне та ще й ріже по живому. До того ж гарно звучить і гарно пишеться (на замітку художникам графіті). З назвою визначились, тепер лишались дрібниці - знайти путніх людей, які б хотіли і могли стати учасниками "Тартака". А таких людей не було. Принаймні, таких людей не було серед музикантів - одні хотіли, але не могли, інші могли, але не хотіли. Щоб не гаяти марно часу і не прогавити потрібного моменту, вирішено було для початку подати заявку на участь. Коли почав її заповнювати, виявилось, що потрібно вписати кількість учасників гурту та ще й кожного поіменно. Ось тобі й маєш - вскочив у халепу! Довелося імпровізувати. Оскільки "Тартак" націлився на категорію "сучасної танцювальної музики", то й до списку потрапляли люди, які вміли танцювати (як мені здавалося).

Першим вписав себе (ну, це нібито мій проект, до того ж, коли я танцював, скажімо, десь на дискотеці, на мене завжди тикали пальцем і дивились, як на хворого). Другим вписав Васіка, з яким на той час мав багато спільних інтересів та велику різницю у віці. Третім вписав хлопця, з яким був мало знайомим, але чув від людей, що він гарно танцює різні там брейк-денси та хіп-хопи (з тих пір, до речі, його вже й не бачив і він, бідолаха, й досі не знає, що колись був віртуальним членом "Тартака").

Тепер починалося найважче - потрібно було знайти аранжувальника, який би наважився втілити в музиці мої антимузичні фантазії. Після довгих пошуків, марних обіцянок і невдалих спроб, у Луцьку я, нарешті, такого не знайшов. Вже думав, що доведеться "Тартаку" помирати майже ненародженим, але, на щастя, за три дні до відбіркового туру "Червоної Рути" знайшовся сміливець у Рівному (до речі, обласний центр Рівненської області), який за мої гроші готовий був зробити все, що моя душа забажає (звісно, в музичному плані). Моя душа забажала і ось, позичивши в батьків необхідну суму, в результаті безперервної восьмигодинної роботи, за два дні до відбіркового туру, отримую три фонограми на три пісні - "Пісня вже не про кохання", "Неземна?" і "О-ля-ля" (хороші були фонограми, шкода тільки, що поспівати нам під них майже не довелось). Весь наступний день, тобто напередодні луцького відбіркового туру фестивалю "Червона Рута", пройшов у марних спробах відшукати всіх трьох учасників "Тартака", зібрати їх докупи і ощасливити звісткою про те, що вони учасники. Однак, вдалося знайти тільки Васіка (випадково, десь на півдорозі від уроку до уроку), який не став від того особливо ощасливленим, але без вагань погодився на співпрацю. Так ми стали дуетом (здається, в "Камасутрі" такої позиції немає). Того ж вечора (це була п'ятниця, здається, 3-го грудня) "Тартак" зібрався на свою першу репетицію. За час репетиції ми з Васіком встигли зателефонувати до всіх друзів, приятелів та просто знайомих і запросити їх на свій завтрашній дебют. Як згодом виявилось, репетиція була дуже вдалою, бо під час "Тартакового" виступу на відбірковому турі, незважаючи на те, що ми й тексти забували, і в музику не попадали, зал був ущерть заповнений нашими прихильниками, які, не маючи й зеленого поняття, що то за "Тартак" такий, танцювали, верещали і навіть підспівували так, ніби це їх найулюбленіший проект. Мабуть, тому ми й потрапили до фіналу, дякую всім за підтримку! Через деякий час запросили "Тартак" у школу-майстерню "Червоної Рути", де за два тижні наполегливої роботи з нас, простих українських хлопців, мали зробити непростих українських зірок. Приїжджаю до Києва (до речі, столиця України), поселяюсь в шикарний гуртожиток десь на краю землі, тобто в Ново-Біличах (хто знає, той зрозуміє) і починаю потроху перетворюватись на зірку. Перетворення почалося з того, що керівництво "ЧР" забракувало мою пісню "О-ля-ля" за бездарний текст. Натомість запропонували іншу пісню з ударним текстом, з якого досі пам'ятаю шикарний вислів "зафакані кацапи". Але, на жаль, я вже трохи перетворився на зірку, тому при всій моїй повазі до "зафаканих кацапів", таке гидоття співати відмовися. Потім довго доводив із піною на вустах, з потом на чолі та з кров'ю у венах, що в "О-ля-ля" текст дуже непоганий, навіть трохи прикільний, був дуже красномовним і переконливим, тому за якихось дві-три години змістовної розмови всіх переконав і "О-ля-ля" нам співати дозволили (!!!!!).

Далі - краще...

Виявляється, на дві наші інші пісні - "Неземна?" і "Пісня вже не про кохання" - ніяк не порадившись з нами, вже зробили нові аранжування. Ці аранжування були дуже непогані, чітко витримані у трансовій естетиці, з прямими бочками та різними віртуальними заморочками. Нам це дуже сподобалось, особливо з огляду на той факт, що ми розраховували на жорсткий брейк-біт. До того ж в пісні "Неземна?" трохи підчистили текст, замінивши "палітру" на "півлітру", а "енергію вітру" на "енергію спирту". Від щастя "Тартак" у повному складі опинився на сьомому небі, тому дирекція "ЧР" знову вирішила аранжування переробити, а текст "Неземної?" не змінювати. Далі - ще краще. Коли нові аранжування були на стадії завершення, раптом дирекцію "ЧР" осяйнула ген (дивись вище) думка, що зміст "Пісні вже не про кохання" зовсім не стьобний, а текст "Неземної?", взагалі, стилістично занадто схожий на вірші Лесі Українки, тому не молодіжний і не сучасний. Отож, в терміновому порядку вирішено було ці дві пісні замінити на інші, написані колись для репертуару панкового гурту "Макаров & Петерсон", - "Подаруй мені кохання" і "Божевільні танці". Саме завдяки цим дирекційним думкам, а також продюсерським діям Дмитрика Прикордонного, підтанцьовочкам балетика "DFC" і аранжуваннячкам Андрійчика Салєхова та Олександрика Слуцького, нам вдалося стати лауреатами 1-ї премії в жанрі танцювальної музики фестивалю "Червона Рута - 97", дякуємо їм всім!
Однак, деякі недоброзичливі люди заявляють, що цю високу нагороду ми отримали тільки завдяки нашим ідіотським (форма не завжди відповідає змісту) зачіскам. Так ось, щоб зняти з себе всю відповідальність, категорично заявляю - ці зачіски ми зробили абсолютно випадково! Я довго думав, думав, а потім придумав, зробив, побачив і злякався. А Васік просто невдало сам себе підстиг...

Після "Рути" почалась величезна смуга неприємностей. Якісь "стурбовані батьки" написали лист на ім'я Президента, що такі групи, як "Тартак" (і деякі інші) згубно впливають на нашу цнотливу українську молодь. Внаслідок цього нам певний час забороняли виступати на відкритих майданчиках і на державних концертах в Києві. У діло втрутився тато Василька, який звинуватив мене у більшості смертних (і безмертних) гріхів, заборонив Васіку займатись "Тартаком", а мені - спілкуватись з Васіком. Це було дуже неприємно і образливо, бо хоч "Тартак" і страшненький зовні, всередині він милий і привабливий - ми з Васіком не пили, не палили, не вживали наркотиків, не займались сексом з чоловіками, навіть, м'яса не їли. В решті решт, на додачу до всіх неприємностей "Тартак" ще й зв'язався з одним не дуже порядним продюсером, що остаточно вибило з колії. Почалася кома.
Друге дихання з'явилось з приходом нових людей (прийшли вони в грудні 97-ого) - це Андрій, який грає на клавішних, і Андрій, який грає на гітарі. З першим ми колись грали в КВН, з іншим грали в групі "Мухи в чаї". Тепер "Тартак" став став менше скидатися на проект і більше на групу. Самі пишемо пісні, самі робимо аранжування (чесно кажучи, трохи допомагає Фагот з "ТНМ Конго", але зовсім трошки), самі граємо, самі виступаємо. Зараз активно працюємо над тим, щоб якось зафіксувати результати трирічного існування і з новими силами піти на новий виток. От тільки зафіксуємо і підемо, далеко підемо, далеко-далеко… Хто хоче - може йти разом з нами, адже наша музика саме для таких - для молодих, для модних, для відв'язаних, невсидючих і трохи божевільних.

Далі буде…

---

Загрузка ...